настане день і я покажу всім огидним шльондрам, бомжуватим алкоголікам, чесноязиким бабусям, хворим придуркам, гарпічним жінкам, де кишки вириваються, заповнюються їхніми ж мізками, перероблюються на котлети й годуються стерв"ятникам , )

27.06.2010 19:15:50

я віддам тобі душу, життя, всі найкращі моменти, прокидання вранці, росу на траві, посмішку після лимонного соку, випечений бублик, звязану шапку, ключі від квартири, номер кредитки, пісню в плеєрі, вітер в голові, танець на майдані, сльози від бездомних, улюблений шоколад, неулюблену сукню, протокол обвинувачення сам-знаєш-кого, електроплитку та фаянсову тарілку, тільки люби мене, козел!!!!!

я з ним стільки пережила, що іноді здається, при зустрічі віддалась би, душею, тілом, ім"ям і чим ще він там любить.

- люди божеволіють. от і я колись зраджу своїм принципам, захочу мати багато дітей. а ти будеш неготовий, - гралася Галина з жучками на травинках, мов з волоссям.

-дурненька, - лоскотав її лікті Евгеній. ми ще будемо разом на пенсії герань на земельній ділянці під містом вирощувати, годувати внуків свіжобраними порічками.

-ні, ми будемо максимум 10 років разом. ти забиратимеш нашу донька в суботу, щоб зводити в зоопарк, ходити на її академконцерти й дарувати каблучки на річниці.

- ти ж моя нахаба!

Женя вкотре зганяв її сумний настрій поцілунками. у хлопця лишився неприємний осад і смуток десь в потаємних куточках душі, серця, чи якогось там ще органа чуття. але до цієї розмови більше не поверталися.

минуло вісім років. майже три тисячі днів і ночей, проведених разом. кілька нестриманих оргазмів, сімнадцять серйозних сварок, три відпустки у горах й спільний песик. принципам вона не зрадила. дітей не хотіла. зате Евгеній з розуму сходив від бажання гратися під будинком з маленьким тільцем, не спати по ночам, хвастуватись перед колегами фотокартками чада, що зробило перший крок, перший клас, перший чорний пояс. свою мрію він з кожним днем виношував гірше вагітної жінки з токсикозом. нишком читав форуми для мам та умилявся з реклами джонсонс бейбі. це була одна з тем, про які чоловік не наважувався заговорити. Галина була безплідною. чим далі, тим сильніше. сильніше вона відчувала цей завуальований дисонанс у спілкуванні.

на дев"ятому році він почав таємно випивати. затримувався на роботі, ховався у ванній кімнаті.

того ранку жінка крізь сон відчувала, що запізнюється на презентацію нової зубної пасти. важливий контакт такі леді, як Галя, не може прогавити через неуважність. тому уже через десять хвилин після пробудження, вона відкрила очі. виявилося, що пейзажі квартири незнайомі, а замість звичної піжами з крокодильчиками в неї нічого. як у американських мелодрамах, закутана в простирадло, збирала розкидані по підлозі деталі гардеробу. поволі розуміла, що вчорашній корпоратив закінчився дуже неочікувано. ще й Женя жодного разу за всю ніч не вдома не телефонував.

після успішної праці вдома вона застала сплячого красеня, дві пляшки мартіні, одну горілки, ввімкнений муз-тіві, розкидані огірки.

Галина пішла від чоловіка. до іншого чоловіка. забезпеченого, успішного, дві квартири, три дачі, машина на рік, двадцять сім тисяч зелених на місяць лише з однієї мережі суші. вони зраджували один одному регулярно три рази в тиждень, позували журналістам, давали інерв"ю. такий собі партнерський союз до кінця життя. ніхто нікого не кохає, але шлюбний контакт тримає.

так вони й жили втрьох: Евгеній з пишненькою жіночкою, двома хлопчиками-розбишаками в малесенькій хрущовці з вінками на новозбудований паркінг, Галина та її партнер по нерухомості. жодних почуттів, жодних моментів, за які варто померти. звісно, жодного кохання. крім Галинки. до Евгенчика. жили, поки всі все таки не померли. крім дітей Жені, які позаводили свої такі ж жалюгіжні сімейкі та кількох таємних доньок парнера.

а де мораль? мораль - живіть, кохайтеся та не з москалями.

от як відчувала, що потрібно  було зробити вигляд, наче я їх непомітила й обережно сховатись на горизонті.

але ж, я помахала, почекала. хоч і знала, що мені з ними не зовсім по дорозі...

от я йшла разом 300 метрів, спускалася на екскалаторі. леонід і олена повинні були переходити на наступних станціях. тому стали скраю. тут я і думала злиняти, спираючись на довгий шлях і необхідність протилежного боку. ан ні - вони пішли зі мною, й довелося усім на компроміс - рівно середина платформи. надія відірватися все ще не покидала мене, коли прибув потяг метро - ми зайшли в різні двері. не вийшло.

олена покликала,бо приберегла для мене, хворої й далекоїдучої місце. розмовляли з нею. пішла олена. потім пішов леонід. майже всі пасажири були з великими сумками. воно й не дивно, на такі свята діє лозунг "на природу", чому і я не стала виключенням. уже була навіть замріялась, що втикну навушники й буду сповна насолоджуватися новеньким кременчуцьким вагоном, так ні.

дідусь з величезною сумкою, в яку можна людину скласти, що сидів раптом почав мене запитувати про зв"язок з оленою, бо ми зайшли порізно, а потім розмовляли. звісно запитав, де ми вчимось. мій інстинкт самозбереження відповів про нерозголошення такої конфідеційної інфи незнайомим дідусям з великими сумками. про що, я потім пошкодувала.

бо навпроти нього стояли два молодики, що уже встигли відзначити свята чималою порцією алкоголю. звісно ж їх поведінка була огидною. і цей дідусь так дивився за їх матюканням, приставанням до перехожих, мацанням жіночих стоячих задів, плюс ще моя різка відповідь, що я тільки уявляла як він думає про сучасне суспільство, наше місто.

далі ситуація розвивалась ще більш драматично. одна з дєвочок, сидячих поряд почала сама до пяних лізти. кричала їм, що вони "не хітались і відійшли" від неї. охочий до розмови дідусь почав з нею це обговорювати. нетверезі ж не могли не звернути уваги на них. почала жвава дискусія, якій дідусь зрадів. почалися спогади про сина, повчання. наче втихомирились. але, на наступній зупинці вийшла та тьотя, яка своїм тілом сміливо закрила мене від воєнного фронту й юнаки побачили мої голі коліна ( як на зло була нарядна вся( ). сказали чітко : "ого, ти бачиш, які ногі!"

тут "нежданьчік", дєвочка, яка лізла до них вступилася за мене: "а вам яка разниця? стойте собі". дідусь тільки цього й чекав. почалися драматичні погрози, монологи. ( до речі, хлопці казали, що їм залишилося жити 3 години. ) і то, чи їх хтось заложив, чи то призив весняний, я не розібрала, але вирішила потихеньку давати драпака з гарячої теритої, інсктинт самозбереження уже покусував за одне місце... якби дідусь на встав, не почалася пихня.  звісно він упав на мене, уже встававшу. а дядя, лисий такий дядя, збоку побачив те все й почав кричати. мол, пацани, успоїлісь. 

молодець дядя, уважаю, тьху - поважаю. мабуть мені подобається, коли чоловік вміє іншим нав"язати силу словом. підійшов до них, як сказав "сєлі!", то вони, молодики відразу заскавчали, мовляв нєвінаватаяя,  тільки хотіли попрохати дідуся сісти, не пихатись. але авторитет дяді був непохитний. незважаючи на важкі пакети він гордо простояв над дідусем наступну півстанцію. 

що цікаво, що всі вони виходили на одній станції. тобто подальща доля їх невідома. чула тільки крики "міліція!" якоїсь тьоті при розкритті дверей. але цікавість аж ніяк не перемагала мій немічний стан. тому я залишилась з тією дівчиною. яка вийшла ще на наступній з монологом в нікуди "іздіваються над людьми, пфф".

хлопці, милі, чи залишилися ви в живих? що сталося після 3-ьох годин? якщо ви читаєте це, відгукніться, напишіть, а?

я не хочу бачити, що для мене "немає місця". не хочу знати, що я тут зайва, коли заходжу в метро, тролейбус, на пару, в кав"ярню, театр, трамвай, спортзалу, стадіон, касу в супермаркеті, перукарню, пекарню, квартиру, верховну раду, в твоє життя )

якщо Ви стоїте у вагоні метро, позаду вас сидить міліціонер, і Вам віддзеркалюється у віконному склі, як він пристально досліджує Ваші ж сідниці - поверніться до нього, підійдіть ближче, мило усміхніться, обхопіть його волосся рукою, а потім об вікно його голову, об коліно, об сидіння, знову об вікно, об коліно і об підлогу. Вашу проблему усунено.

якщо ж ситуація складніша: Ви стоїте у вагоні метро, позаду вас сидить лисий міліціонер, і Вам віддзеркалюється у віконному склі, як він пристально досліджує Ваші ж сідниці - поверніться до нього, підійдіть ближче, мило усміхніться, покладіть руку на потилицю, зіжміть її так, щоб кінчики пальців міцно вгрузли в його шкіру, або візьміть його за вухо і об вікно його голову, об коліно, об сидіння, знову об вікно, об коліно і об підлогу. проблеми не стало.

пам"ятайте, що за будь-яких складних життєвих обставин цей метод діє однаково дієво. нехай проблеми та негоди не роблять вам в житті погоди. гарного настрою і хай Вам щастить!

світ вигадав стільки професій, якими б я хотіла займатися. а часу не вистачає навіть для досконалого оволодіння однією.

чи страхують себе страхові компанії?

мені страшно і я хочу геноциду.